Здається, така дрібниця: прости і будеш прощеним; а коли прощений, то милістю прийнятий; а коли в милість прийнятий, то прийняв участь у всіх скарбах милості. Тож, тут і спасення, і рай, і вічне блаженство. Яке велике набуття за таку малість, що - пробачим!!! Так, це малість, але самолюбність наша тяжко страждае від одної згадки - прощення. Ненавмисну яку небудь  прикрість, таемно вчинену нам, так що ніхто не бачив, ми ще якось вибачимо; але якщо дещо чуттеве; та при людях - то хоч не проси: нема прощення. Бувають обставини, хочеш - не хочеш, а виказати невдоволення неможливо, і - мовчиш: але язик то мовчить, а серце говорить та будує злі наміри. Ще трохи і образа досягає останьої межі,- та вже не стриматися: а ні стиду, ні страху, ні втрати, ніщо не втримає. Людина начебто божеволіє та починае городити усілякі нісенітниці. Такому лиху більш за все схильні люди не які небудь, а чим більш цивілізовані тим чутливі до образ, такі менш вибачають. Зовні відносини все ще лишаються рівними, але всередині повний розбрат. А між іншим, Господь вимагає, вибачати від усього серця.