У Неділю 26-у по Пятидесятниці відбулась божественна Літургія яку очолив намісник Покровського чоловічого монастиря архімандрит Іаков у співслужінні братіі.

По завершенні, відбулась панихида біля памятника загиблим під час голодомору 1932-33 рр. який встановлено у сквері Покрови Пресвятої Богородиці.







 Багато написано про ті відносно далекі роки коли сталася ця жахлива подія. Багато точилося суперечок навколо того питання. Та навіть зараз невщухають дискусіі: "Чому так могло статися?". Невже народ України завинив чимось перед владою того часу? Залишимо це питання для істориків та політиків. Поглянемо на ці подіії під іншим кутом.
 
  "Того часу прийшли були дехто, та й розповіли Йому про галілеян, що їхню кров Пилат змішав був із їхніми жертвами. Ісус же сказав їм у відповідь: Чи ви думаєте, що оці галілеяни, що так постраждали, грішніші були від усіх галілеян? Ні, кажу вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так!"
 В часи апостольські між іудеями досить часто виникали так би мовити "партійні суперечки". Це призводило до жорстких притистоянь на релігійній основі. Не важко це побачити навіть у Святому письмі, якощо ми уважні. То саддукеї, то фарисеї та ще безліч подібних, постійно протистояли Христу та його учням, за що переші (саддукеї та фарисеї) були сповнені лютої ненависті. Христос і до них звертався: "Покайтеся бо приблизилося Царство Небесне...".
 Але скіль б Господь не призивав іх, та дивлячись на їх впертість на останок сказав:"Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та побиваеш камінням посланих до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! Ось ваш дім зостається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Ви мене не побачите, аж поки не настане, що скажете: Благословенний, Хто йде в Господнє Ім'я!".
 Сплинув час. Іудею сколихнула громадянська війна. Для наведення порядку, римська імперія вимушена була ввести військо та придушити повстання. Історик Іосиф Флавій так писав про ті події: "... Плач та стогін людей був гучніше від криків воїнів у битві. Іудейські солдати примушували громадян віддавати їжу. Діти крали їжу у своїх престарілих батьків, а матері ховали їжу від немовлят. Тисячі було розіпято. Каннібалізм в городі - мати їла свою ж дитину. Великі калюжі крові якою гасили вогонь".
 Так дуже моторошно від таких історій. Як казав Еклісіаст: "  Що було, то і буде, і що робилось, то і буде робитись, і нема нічого нового під сонцем". Але Господь наголошуе: "Якщо не покаетесь..." і продовжу: "то все так і буде", голод, війна, міжусобні протистояння, хвороби та інше.
 Тож до чого це все. Уроки історіі потрібні для роботи над помилками, але як бачимо сьгодення нам показуе повторення слів Еклісіаста. Через не розкаяння виникають такі жахливі наслідки при чому у всіх сферах життедіяльності як окремої людини так і суспільства в цілому.